Дрезден-1945: що насправді бомбили союзники і скільки людей загинуло

Дрезден увійшов в історію як символ руйнівних килимових бомбардувань Другої світової війни. Однак архівні документи свідчать: місто не було виключно мирним. На початок 1945 року це був найбільший незруйнований промисловий центр Німеччини, де британська розвідка нарахувала понад 110 підприємств, що працювали на військову машину.

Заводи Zeiss-Ikon виготовляли приціли для артилерії та підводних човнів, інші фабрики постачали компоненти для радарів, зенітних снарядів і двигунів. Крім того, через місто проходили ключові залізничні магістралі на Берлін, Прагу, Лейпциг та Відень — саме ними німецьке командування перекидало дивізії на Східний фронт. На Ялтинській конференції радянська сторона прямо просила західних союзників паралізувати ці транспортні вузли.

Операція «Удар грому» (Thunderclap), ініційована маршалом авіації Артуром Гаррісом, мала подвійну мету: знищити логістику і завдати удару по моральному духу населення. Атака почалася о 22:03 13 лютого: перша хвиля з 244 бомбардувальників Avro Lancaster скинула фугасні бомби, щоб зруйнувати дахи й створити тягу для пожеж. О 01:21 14 лютого друга хвиля з 529 літаків скинула сотні тисяч термітних запалювальних бомб.

Тисячі пожеж злилися у вогняний шторм із температурою в епіцентрі до 1000 градусів. Люди гинули не лише від вогню, а й від нестачі кисню та чадного газу в підвалах. Удень 14 лютого 311 американських B-17 «Летюча фортеця» бомбили залізничні станції, але через густий дим скидали бомби майже наосліп — вони падали на житлові квартали, лікарні та парки. Загалом було знищено близько 7 квадратних кілометрів історичного центру.

Кількість жертв тривалий час була предметом пропагандистських маніпуляцій. Міністр пропаганди Йозеф Геббельс одразу після трагедії заявив про 200–250 тисяч загиблих, додавши нуль до реальних цифр. Цю версію пізніше підхопили радянська пропаганда та уряд НДР. У 2010 році комісія німецьких істориків, ініційована містом Дрезден, після п’яти років вивчення архівів і цвинтарних записів встановила реальну кількість загиблих — від 22 700 до 25 000 осіб.

Для сучасного водія ця історія — нагадування про те, що інфраструктурні об’єкти завжди були і залишаються першочерговими цілями під час війни. Залізничні вузли, мости, промислові зони визначають логістику фронту, і саме їхнє знищення здатне переламати хід кампанії. Дрезден став прикладом того, як стратегічна необхідність і тактика залякування злилися в одну операцію, ціна якої — десятки тисяч цивільних життів.